monamarta

Витрусила нарешті волинський пісочок, голки-листя, спробувала відмити "індейський" загар
на ногах і руках обійдемось без зеленки- так заживе...
спробувала "приїхати", але марно - уві сні продовжуєш крутити педалі, пробиратись через хащі, лазити по деревах, опускатись в ями, вилазити на вишки  і тд і тп. Стартувавши в суботу близько 17:00, закруглились в неділю пів на 7 вечора. Каталися б ше, тільки тре було додому вертатись=)

Шо було?

Осмолода-пол.Плісце-хр.Паренки-Попадя -(ночівка)-Коретвина-різарня-пол.Боревка-(ночівля)- Ігровець-Висока-Матагів-Осмолода.
Ітого=3 дні з дорогою, 60км набігано,

Памятаю, що приїхала додому, закінчивши роботу, за півтори години до відправки поїзда. Памятаю, що часу було мало, як і сумнівів-
це так просто, коли знаєш, де тобі треба бути.

Несе Черемош свої води...


ааа, влазити вранці в гідру, засипану снігом бррр
диким галопом бігти на річку, застрибувати в байду і впірйод на гамериканські гірки
ааа кричати від захвату і азарту

(Платформа. Хлопці з Бурятії вже Н-день лізуть на пік Вільної Кореї.)

Спустившись, два дні пожили, потрохи розїжджаючись, гамірним натовпом в квартирі в центрі міста, вся ця різношерста гоп-компанія: з Алтаю, з Сибіру, з Байкалу, буряти, новосибірці, українці,

Ветер как ветер
Несет нас опять по новому кругу
Чартерных рейсов
Стаи людей направляются к югу

Последние титры
Ты уехал к морю, а я в холодные горы
Обнялись на прощание
И стукнулись сумки на фоне молчания

Brainstorm "Ветер"

Причини

Стало скучно і нецікаво жити.

Зрештою, It was a great challenge:

Було б добре прийти додому,постояти трохи в темному коридорі, відкрити двері своїм ключем , а ти- тут. Сидиш за компом, читаєш, заглиблений в чергову ідею. Підійти, тихенько поцілувавши тебе в шию і відразу піти, щоб не чути, що невчасно, нечасто, не треба.

...Я якось дивно люблю тебе, хоч ти і не поруч, і від цього повітря довкола мене стає тягучим сиропом, міняє свій хімічний склад. Приходиться відкривати вікна, щоб розбавити його нестерпно солодку консистенцію. Лежачи на спині, надуваю кольорові бульбашки очікування, запускаю під стелю, але їх чекає та ж доля, що і всіх інших земних бульбашок. Бульбашки в моїй голові і бульбашки довкола — і вони лускають, натикаючись на гострі кути. Ніякого жалю. Ніякого очікування. Просто констатація: бульбашка живе в середньому 5 секунд. Бульбашка не живе взагалі, якшо її ніхто не бачить.

...навіть коли роблю вдох, я наче вбираю запах твого свіжовимитого волосся, навмисне не вмикаючи світла, довго хукаю під ковдрою і таки стараюсь не запалювати світла, бо одразу стане зрозуміло, що ніякого тебе насправді нема - пропадають всі запахи і відчуття. Лишаються тільки сліди від бульбашок і мокрий паркет.

І хоч ти цілком справедливо не довіряєш мені, бо загалом не віриш силі настроєвих емоції-

 відчуваю тебе, навіть коли довкола дивуються, що я говорю сама з собою.

(всі події вигадані, всі співпадіння випадкові)
Гарної ночі, цінуйте гармонію в собі!